, вона виявляє у собі справжній дар Божий…" Такими словами розпочав життєпис видатного художника і вченого епохи італійського Ренесансу Леонардо да Вінчі його біограф Джорджіо Вазарі. Його слова повністю відповідають одному з головних принципів Відродження, його естетиці та філософії, яка проголошувала свободу людської особистості до таких меж, що людина може уподібнюватися у власних стремліннях ангелам і навіть Богу. (Особливо у даному контексті йшлося про створення людиною самої себе).
Про Леонардо написано дуже багато, починаючи від його сучасників і завершуючи дослідженнями ХХІ ст. (наприклад, детальну оповідь про життя і творчість генія подано у сучасних наукових та популярних російськомовних виданнях М. Алферової “Леонардо да Винчи [Настоящая история гения]” (2015), Ю. Пернатьева “Тайны и феномены эпох” (2008), досягнення митця розкрито у різноманітних фундаментальних збірниках з історії культури та мистецтв), проте його особистість і до нині викликає різноманітні дискусії. Мислячі уми бентежить чимало питань, одним з яких залишається, до прикладу, таке: “Як одна людина, нехай і надзвичайно обдарована, могла у часи Середньовіччя осягнути такі безмежні знання – з анатомії, інженерії, техніки, мистецтва тощо? Знання, які за змістом відповідають сучасним”. Безмежний обсяг таланту і генія митця спонукає до нових роздумів, досліджень, переосмислення його життя і творчості. Та все ж термін “геніальність” не в змозі передати усієї величі особистості Леонардо да Вінчі. Зараз все частіше звучить інше поняття – “надприродність” його особистості.
Леонардо був незаконнонародженим сином флорентійського нотаріуса з містечка Вінчі та селянської дівчини, одружитися з якою він не міг. Проте одружившись вдруге з жінкою із знатної родини, батько забрав трирічного хлопчика від рідної матері до себе на виховання. Дорослішаючи, до батькової професії жодного інтересу він не виявляв. І десь у віці 16-ти років батько віддав його навчатись до майстерні відомого художника Андреа дель Вероккіо. Прізвищем Леонардо стала приставка да Вінчі – Леонардо з містечка Вінчі. Серед його автобіографічних записів зовсім немає спогадів про дитинство, як і немає спогадів про період навчання – час формування універсального генія. Багато у чому митець був самоукою: тих знань, якими він володів, ніхто особливо не міг йому передати або ж просто закласти їх фундамент. Його вміння і розуміння світобудови – результат безмежного польоту його думок і фантазії. У 1482 р. Леонардо закінчив навчання і став вільним. Природа щедро наділила його фізичною красою, силою, усіма існуючими дарами, у тому числі і гри на лірі та співу, що особливо цінувалось при дворі герцога Міланського. Так, уперше оточуючі чують про Леонардо як музиканта, коли той вразив Лоренцо Медічі винайденням чудесної ліри у формі кінського черепа. За сприянням останнього да Вінчі переїжджає до Мілана.
Його ранні художні твори “Портрет Джиневри Бенчі” (збереглася лише верхня частина з чудовим пейзажем), “Мадонна з квіткою”, “Мадонна Літта” – особливо шедевральні у змалюванні жіночого типу обличчя, правдивій передачі немислимої свободи жіночих постатей, краси земної жінки епохи Відродження. У цих творах передано сокровенний і священний зміст про сутність Жінки, її місію на землі.
Леонардо не просто був художником, його цікавило теоритечне обґрунтування мистецької практики. Він вивчав будову тіла, людського скелету, створив анатомічні малюнки людського черепа. У 1490 р. була створена “Вітрувіанська людина” – уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Він є символом симетрії Всесвіту. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, бо так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі і виникнення серпанку між глядачем і зображеним предметом, який пом’якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм у живопису перейшов на якісно новий рівень. Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі “Про живопис” він писав: “Синява неба відбувається завдяки товщі освітлених частинок повітря, яка розташована між Землею і чорнотою, яка знаходиться вгорі”. По собі митець залишив практичні поради художникам-початківцям. Крім того, цікавився майстер і скульптурою.
Більше десяти років провів у Мілані Леонардо, доки не отримав історичного замовлення виконати на стіні трапезної міланського монастиря Санта-Марія делла Граціє фреску “Тайна вечеря”. У своєму первозданному вигляді “Тайна вечеря” світилась яскравими фарбами, вирізняючись геніальною простотою класичного стилю Високого Ренесансу. Першим оглядачем роботи да Вінчі став його друг, математик Лука Пачолі, автор праці “Про божественну пропорцію”. Вчений писав у 1498 р.: “Образ Спасителя виконаний із пристрастю і натхненням. Неможливо уявити собі більш уважних апостолів, коли вони почули страшну правду про те, що один із них зрадить Месію. Їхні пози і жести демонструють, з яким щирим гірким подивом, вони розмовляють. Так прекрасно своєю майстерною рукою зобразив це наш Леонардо”.
Найвидатнішим шедевром да Вінчі стала знаменита “Джоконда” або ж “Мона Ліза”. Таємницю її посмішки намагаються розгадати протягом багатьох років. Дехто вважає, що різниця у виразі обличчя Джоконди залежить від особистісного сприйняття кожного глядача картини: одним воно видається сумним, іншим – лукавим, іноді зловісним. Інші ж стверджують, що Джоконда взагалі не усміхається. Існують “медичні” версії: окремі лікарі вважають, що жінка, з якої автор писав картину, мала паралізований лицевий нерв (оскільки одна частина обличчя начебто усміхається, а інша корчить гримаси), або ж жінка була вагітною, і на картині передано її умиротворений стан тощо. Дехто взагалі гадає, що художник в жіночому обличчі зобразив сам себе. Окремі ж дослідники стверджують, що вся справа полягає у художній манері автора: начебто Леонардо так умів накладати фарби, що обличчя змінюється під дією різних ракурсів. Митець писав картину тривалий час, і ця загадкова змінність виразу обличчя Мони Лізи передає правдиву зміну виразу обличчя моделі Джоконди, котрий у принципі не міг бути застиглим, сталим. Як йому це вдавалося – велика загадка, частково – за рахунок розуміння і передачі на практиці принципу гри світла і тіні. Загалом у художніх шедеврах митця проступає певна Істина буття, яку йому вдалося осягнути.
Можливо, припускають окремі вчені, універсальність да Вінчі була пов’язана із глибоким розумінням ним ФІЛОСОФІЇ як науки наук, як основи усього існуючого знання, зокрема про світобудову, будову елементів, душу і тіло та ін. А можливо, його здібності були саме надприродніми. Існує навіть версія, що да Вінчі міг проникати у паралельні світи, де черпав ідеї своїх численних винаходів. Скажімо, у його “Щоденниках” вміщено рисунки птахів у польоті, для виконання котрих необхідно було володіти, щонайменше, кадрами уповільненої кінозйомки. Один із його особистих “Щоденників” був дуже дивним за своїм змістом. У ньому він звертався до самого себе на “ти”, сам собі наказував і розпоряджався самим собою як слугою або рабом. Складається враження, що у ньому жили наче дві особи: одна – звичайна, людська, дружелюбна (у да Вінчі завжди було чимало друзів), однак інша – неймовірно замкнута, нікому не відома, яка керувала ним і розпоряджалась його вчинками. Твори автора до сьогодні мають високий ступінь таємничості, особливо це стосується джерел його безмежних знань. Щоб загострити власне сприйняття світу, покращити пам’ять і розвинути уяву, Леонардо практикував спеціальні психотропні вправи. Можливо, він володів знаннями про таємниці та еволюцію людської психіки. Один із його секретів полягав в особливій формулі сну: він спав по 15 хвилин кожні чотири години, скорочуючи таким чином, свій добовий сон з 8 годин до 1,5. Завдяки цьому геній зекономив 75 % часу на сон, що фактично продовжило його життя щонайменше на два десятиліття.
Особливим був у Леонардо стиль його письма. Як відомо, він умів писати правою рукою, проте віддавав перевагу лівій, пишучи справа наліво в дзеркальному відображенні. Його ранні записи прочитати фактично неможливо. З часом дзеркальне письмо отримало свою форму, і дослідники зуміли його розшифрувати. Ще однією дивною особливістю художника було те, що він надзвичайно повільно писав свої картини. Дуже часто не завершуючи їх, він фокусував свою увагу уже на зовсім інших ідеях та нових задумах. Частково він і не намагався завершити розпочате, вважаючи незавершеність головною ознакою життя. На його погляд, завершити, означало убити! Повільність Леонардо була унікальною: свої картини він міг писати роками. Міг накинути два-три мазки і полишити роботу для інших занять – виноробства, кулінарії (так, геній був великим кулінаром і навіть винайшов деякі популярні страви, наприклад, тонко порізане тушковане м’cо, поверх котрого укладались овочі). Або ж в інший час Леонардо з головою поринав у створення апарата для ходьби по воді. Його значні твори часто пошкоджувались внаслідок дії води, вогню, проте митець ніколи не виправляв цих пошкоджень, даючи долі право самій розпоряджатись його творчістю. Залишились спогади сучасників про те, що начебто Леонардо творив направду магічні чудеса: перетворював біле вино на червоне, одним ударом розламував палицю, яку клав на склянки, причому не розбивши жодної з них. Ці дива настільки вражали сучасників, що да Вінчі підозрювали у служінні чорній магії.
Леонардо да Вінчі був ученим-мислителем, інженером-винахідником, математиком. На першому місці для нього стояло експериментальне підтвердження знання, математичні докази власної думки. Винаходи та відкриття да Вінчі охоплюють більше, аніж 50! областей знань, і передбачають напрямки розвитку нинішньої цивілізації. Лише нещодавно вчені змогли розібратись у його кресленні самохідного воза, який може вважатися далеким прототипом автомобіля. У 1499 р. Леонардо для зустрічі французького короля Людовіка ХІІ сконструював дерев’яного механічного лева, у якого після декількох зроблених кроків розкривалася грудна клітка, і на очах у здивованої публіки поставали букети розквітлих лілій. Крім того, Леонардо винайшов прототипи скафандра, підводного човна, ласти. У нього є рукопис, у якому описано принцип занурення під воду без скафандра завдяки використанню особливої газової суміші, секрет якої було знищено. Чимало його винаходів потребували глибоких знань біохімії людського організму, які не були відомі у той час. Винахідник першим запропонував встановлювати на броньованих кораблях батареї вогнепальних знарядь, винайшов ВЕРТОЛІТ (дати людству можливість літати було мрією і працею усього його життя), велосипед, планер, парашут, танк, кулемет, димову завісу для військ, отруйні гази, збільшувальне скло (за 100 років до Галілея); запропонував конструкції текстильних машин, ткацьких станків, машин для виготовлення голок, підйомних кранів, систем осушування боліт через труби та арочні мости; створив креслення підйомників, гвинтів, які призначалися для піднімання вантажів. Він винайшов зброю з різноманітними технічними новинками, придумав новий механізм прицілювання, винайшов дзвін та ін. Малюнки його машин і механізмів дуже сучасні, проте тоді, коли він жив, неможливо було втілювати ці ідеї на практиці, оскільки не існувало мотора – двигун внутрішнього згорання з’явився лише на початку ХХ ст. Крім того, да Вінчі після чергової епідемії чуми 1485 р. спроектував “ідеальне місто”, яким повинен був стати Мілан. Головними складовими проекту стали обов’язкова розбудова каналізації, мостів, типових будинків для міланців з просторими двориками, обов’язковим миттям вулиць, останні, до речі, повинні були стати, увага, ДВОРІВНЕВИМИ! Проект ідеального міста у життя втілено не було. Проте пройшли століття, і влада Лондона визнала план Леонардо досконалою основою для подальшої забудови міста. У сучасній Норвегії знаходиться діючий міст, створений за проектом Леонардо да Вінчі. Випробування парашутів і дельтапланів, виконаних за ескізами майстра, підтвердили, що лише недосконалість матеріалів не дозволила йому піднятися в небо. У 1939 р. у Мілані відкрилася виставка технічних новацій видатного винахідника, яка побувала у багатьох країнах Європи. Конструкції машин Леонардо вражають і дотепер.
Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі дійшла до сучасного покоління хаотично. У повному вигляді його рукописні твори була опублікована лише у XIХ-XX ст. Крім неоціненного наукового та історичного значення вони мають також вагому художню цінність завдяки стислому, енергійному викладу матеріалу і незвичайно чистій, виразній, сучасній для автора, італійській розмовній мові. У своїх рукописах Леонардо да Вінчі подав безліч зразків оповідної прози: байки, фацеції (жартівливі розповіді) з їхньою простодушною практичною мораллю, властивою для прозаїків XIV ст., афоризми, загадково-жартівливі, яскраві та іронічні алегорії, фантастичні пророцтва. В афоризмах Леонардо да Вінчі в епіграматичній формі виражена його філософія природи, його думки про внутрішню суть речей. До безцінної спадщини автора належать щоденники, книги, мистецтвознавчі есе, анатомічні замальовки, дивні креслення, дослідження з геології, архітектури, гідравліки, геометрії, військово-інженерної справи, філософії, оптики, музики, архітектури, розповіді про навколишніх, зокрема жінок, техніки малюнка тощо.
Отже, можна стверджувати, що нащадки да Вінчі уже звикли дещо буденно сприймати митця як талановитого живописця. Проте гадаємо, що Леонардо у першу чергу – мислитель і науковець, котрий і живопис також осмислював із наукової точки зору. Леонардо да Вінчі створив наскрізь унікальний, ніким не повторений, винятковий досвід пізнання, бо чи можливо зараз навести приклад хоча б однієї людини, котра перевершила досягнення, вміння і знання цього генія середини XV – початку XVI ст. Він по праву може називатися наставником та рятівником людства після століть панування церковної схоластики та боротьби з наукою; а також видатним винахідником та новатором у більшості сфер людського буття (зокрема засновник анатомії), який фактично передбачив напрямки розвитку сучасної нам цивілізації. Початком формування його знань можна вважати погляди його перших вчителів і праці античних авторів, а проте неможливо дослідити, звідки він черпав ідеї свої винаходів, як можна було створювати настільки складні креслення небачених доти конструкцій, власне, у який спосіб одна людина зуміла осягнути усі закони природи також залишається незрозумілим. Універсальний мислитель і видатний митець – музикант, художник, письменник, інженер-конструктор різних напрямків, вчений та філософ, навіть кулінар, безмірно обдарований, він намагався осягнути ВСЕСВІТ, і сам став безмежним всесвітом, про що й створив фантастичний за обсягом і всеохопний за змістом звід інформації для сучасників та нащадків.
Немає коментарів:
Дописати коментар