Легенди та міфи про Марс

Марс - це найближча до Землі планета. Тому немає нічого дивного в тому, що на протязі практично всього свого свідомого існування людство уважно стежило за нею, намагаючись розгадати загадки, які приховує вона в собі.

Так як Марс має помаранчево-червоний колір, древні греки зв'язали його у своїй уяві з богом війни Аресом (якому в римській міфології відповідав Марс).

Марс вважався найдавнішим богом Італії та Риму і входив в число богів, які в первісному складі очолювали римський пантеон. Цьому богу присвятили перший місяць стародавнього календаря – березень (лат. Martius), коли - відбувався обряд вигнання зими.

Величезний вплив на розвиток міфології давніх римлян мали давньогрецькі міфи та первісні уявлення етрусків. Для Стародавньої Італії був характерний особливий культ Марса – бога війни, він вважався богом-покровителем племені, тобто кожне плем’я мало свого Марса. Марсу присвячували початок весни. Йому приносили жертви у священних гаях. Якщо племені загрожувала небезпека, то Марса просили знешкодити її, обіцяючи у жертву дітей та худобу, які народяться найближчою весною. Священною твариною Марса вважався вовк, птахом – дятел. Ще один символ Марса – лавр.

Щодо початкової природи Марса існувало кілька точок зору:
- Марс - найдавніше божество родючості і рослинності, до нього люди зверталися з проханням про гарний урожай;
- Марс - покровитель дикої природи і йому приносили в жертву бика;

- Марс - бог війни, який супроводжує воїнів, які йдуть на війну.

З плином століть Марс став тільки богом війни і в цій якості був ототожнений з грецьким богом війни Аресом.

Наведу міфічну легенду із Стародавньої Греції про Ареса.

Бог Арес, син Зевса і Гери, нічого не любив, крім війни. Ніщо так не радувало його серце, як жорстокі битви і кровопролитні війни між народами. Озброєний мечем і величезним щитом, з шоломом на голові, він люто носився серед битви і бурхливо радів, дивлячись, як падають зі стогонами і риданнями закривавлені воїни. Він тріумфував, коли йому вдавалося пронизати мечем якогось воїна і побачити, як з його ран ллється гаряча кров. Засліплений своєю жорстокістю, бог Арес вбивав без розбору, і чим більше трупів бачив він на полі битви, тим більшу радість відчував при цьому.

Ніхто не любив бога Ареса. Навіть Зевс не раз говорив, що якби Арес не доводився йому сином, то давно б опинився в похмурому Тартарі і мучився там разом з титанами. Тільки дві вірні помічниці і супутниці були у Ареса - богиня розбрату Еріда і богиня Еніо, що сіяла по всьому світу вбивства. Тільки вони любили Ареса і слухняно виконували всі його бажання.

Не один раз бог Арес зазнавав поразок і був змушений йти переможеним з поля бою. А перемагала його войовнича дочка Зевса Афіна Паллада, перемагала мудрістю і усвідомленням своєї сили. Вона спокійно стояла перед лютим Аресом, вкрита блискучим шоломом і величезним щитом, а своїм довгим гострим списом вона змушувала Ареса до втечі. Як тільки сам бог війни тікав з поля битви, війна закінчувалася, і люди знову починали жити в мирі і добробуті.

Боги називали Ареса "віроломним", "біснуватим" і "згубником людей". Своєю нерозлучною супутницею Арес вибрав богиню розбрату Еріду, а своїх близнюків - синів він назвав Деймос і Фобос, тобто "жах" і "страх". Не дивно, що характерами хлопчики пішли в свого войовничого батька.

Згідно з іншим варіантом міфу, Фобос і Деймос - імена коней, запряжених у бойову колісницю бога війни Ареса. Ці коні мчали з шаленою швидкістю, так що іскри сипалися з-під їх копит, а колісниця летіла з громом і тріском по полю битви. У ній стояв найжорстокіший з богів Арес, що насолоджувався кров'ю, яка проливалася у нього на очах.

Слід наголосити, що уявлення про Марса у давніх римлян відрізнялися від уявлень про Ареса у давніх греків: Марс не був вбивцею як Арес, а навпаки встановлював порядок і справедливість військовим шляхом.

Міф про народження Марса

Якось Юнона була ображена своїм чоловіком Юпітером. Як помсту вона замислила народити сина без допомоги чоловіка. Юнона вирушила на берег Океану, могутньої ріки, яка обіймала Всесвіт, щоб там знайти зілля, яке б допомогло їй виконати власне бажання. На своєму шляху Юнона зупинилася біля будинку, де мешкала богиня Флора. Вона покликала Юнону і почала розпитувати, куди вона прямує. Юнона розповіла Флорі про свою образу і поклялась, що відомстить Юпітеру, знайде зілля і народить сина. Вона заплакала. Флора співчувала Юноні, проте ще більше боялась гніву могутнього Юпітера. Юнона зрозуміла, що Флора може їй допомогти, і почала вмовляти її. Проте Флора відмовлялась, поки Юнона не поклялась, що нікому про це не розповість. Флора сказала, що існує лише одна єдина така квітка, яка може допомогти зачати дитину будь-якій живій особі. Юнона довго вмовляла Флору віддати їй цю квітку, аж доки та не витримала, і не винесла Юноні з дому чарівну рослину. Юнона зірвала квітку і доторкнулась цвітом до свого тіла, і відразу відчула, що вагітна. Безмежно зраділа Юнона і пішла на схід у Фракію, де з’явився на світ її син Марс. А коли Марс виріс, він, пам’ятаючи про велику послугу Флори, повелів, щоб вона разом з ним жила у великому Римі, заснованому його сином Ромулом.

Трійці богів - покровителів військової доблесті і охоронців Римської держави - Юпітеру, Марсу і Квіріну присвячувалися спеціальні жертвоприношення, до них зверталися з проханнями про перемогу в битвах. На честь Марса був названий третій місяць року. На початку місяця проводилися кінні змагання, присвячені богу Марсу. У цей день чоловіки дарували своїм дружинам подарунки, а жінки - рабиням, а жерці проводили спеціальні обряди.

Крім цього, Марс вважався хранителем полів і стад від шкідників і вовків, тому йому приносили жертви хлібороби і пастухи.

Але, більш за все, переважала військова міць Марса. У святилищі Марса в Регії збереглися списи та щити Марса. Якщо вони пересувались з місця, то це передвіщало війну. Полководець, йдучи у похід, торкався спочатку щита, а потім списа з вигуком «Не спи, Марсе». Незмінними супутниками Марса в бою були - його дружина Нерієна (сила), Паллор (блідість) і Павор (жах). Дочкою або сестрою Марса була богиня війни Беллона (від латинського слова беллум - війна). Марсу молились перед кожним боєм, і всі перемоги присвячувались йому. Богові війни з дуже давніх часів присвячений луг на березі Тібру, Марсове поле. 1 раз на 5 років озброєні військові Риму збирались там на свято релігійного очищення: приносили в жертву тварин і вправлялись у військових вміннях.

У Марса була ще одна іпостась – Квірін. Такий двуликий Марс – особливість давньоримської міфології, відмінної від давньогрецької. Це був покровитель і захисник племені сабінів, які разом з латинами населяли давню Італію. Його ім’я перекладається як «спис». Тривалий час існувало два боги війни – Марс і Квірін, але з плином часу цей образ трансформувався: ним почали вважати Ромула, який начебто не помер, а став богом-опікуном Риму. За легендою, Ромул (як і Рем) уявлявся сином бога війни Марса, що доводило божественне походження правителів Риму, римський народ завдяки заступництву могутнього бога Марса - батька римлян - вважався непереможним у війнах, а сам Рим, завдяки численним військовим перемогам та підкоренню сусідніх племен та народів, почав вважатися «вічним містом» – претендентом на світове панування.

***

Отже, на честь Марса була названа ціла планета, загадку якої людство намагається розгадати і до сьогодні.

Як з'явилася легенда про канали на Марсі?

У 1859 році, спостерігаючи Марс, астрономи А. Секкі, У. Доус і Е. Голдан помітили на його поверхні тонкі прямі лінії. Секкі назвав ці лінії каналами. Однак в той час ніхто зі спостерігачів не звернув на них належної уваги. У 1877 році під час великого протистояння Марса італійський астроном Дж. Скіапареллі виявив на поверхні тих ділянок планети, які раніше умовно були названі "сушею", сітку тонких прямих ліній. Він також назвав їх "canali". Скіапареллі склав карту півкуль Марса, на якій викреслив всі 113 виявлених ним каналів. Кожен канал йшов від однієї великої темної плями ("моря") на поверхні Марса до іншої, але жоден з них не закінчувався посеред «суші». В результаті своїх спостережень Скіапареллі схилився до думки, що канали - це іригаційні споруди.

В кінці XIX-початку XX століття вивченням Марса зайнявся американський астроном П. Ловелл. Він вважав, що марсіанські канали штучного походження і, отже, на Марсі є високоорганізоване життя. Оскільки влітку під час танення полярних снігових шапок Марса канали темніли у напрямку від полюсів до екватора, Ловелл стверджував, що в канали спеціально запускається вода і вздовж них з'являється рослинність, а в оазисах, розміщених серед марсіанської пустелі, знаходяться марсіанські населені пункти.

Майже одночасно з Ловелом Марс досліджували європейські вчені Е. Антоніаді і Св. Арреніус. Вони вважали, що канали Марса не штучного, а природного походження, отже, немає на цій планеті і високоорганізованого життя. Антоніаді стверджував, що при великому бажанні за канали можна прийняти групи чорних плям на континентальних областях. Суперечки з приводу каналів Марса не припинилися і після великого протистояння планети в 1924 році.

Космічні дослідження розвіяли міф про штучне походження марсіанських каналів. На перших космічних знімках планета Марс постала поверхнею, майже суцільно покритою кратерами. У деяких випадках відомі раніше марсіанські канали збіглися з ланцюжком кратерів, а оазиси були ототожнені з великими кратерами.

Таким чином, красива гіпотеза перетворилася в красиву легенду.

На думку сучасних вчених, Марс єдина планета сонячної системи, після планети Земля, яка може бути придатна для життя.