Таємниці Херсонесу: спадок античного світу

 

Херсонес Таврійський

Давній Херсонес Таврійський – це унікальне місце, місце телепортації, де у ХХІ ст. можна доторкнутися до елліністичної епохи Сократа, давньоримської та візантійської історичних епох.

Перехоплює подих та завмирає душа під час прогулянки головною вулицею древнього міста до моря, і мимоволі можна поринути у минуле, де чутно вигуки торговців, у порт прибувають кораблі, і так само квилять чайки та безтурботно плещуть хвилі вічного моря…

(фото з особистого архіву)

Руїни Херсонесу захоплюють своєю давниною і таємничістю. Історія міста оповита легендами і нараховує тисячоліття. Херсонес Таврійський виник як місто-колонія, коли приблизно 2500 тисяч років тому, на берегах Гераклейського півострова (нині – Крим) висадилися греки-дорійці – вихідці з Гераклеї Понтійської. Щоб було зрозуміло Гераклея Понтійська (сучасна територія м. Ерегли Туреччина) також у свою чергу була колонією вихідців з еллінського міста Мегари (сучасна Греція). З суто економічних причин давні греки шукали нові місця для життя. Перепливши Понт Аксинський (сучасне Чорне море, яке греки назвали Негостинним через те, що потрапили у бурхливий період), колоністи натрапили на територію Північного Причорномор’я, яка вразила їх подібністю ландшафту та морськими пейзажами до їхньої батьківщини. Правда, що сам клімат був значно холодніший, а територію населяли дикі племена таврів, проте земля дала щедрий урожай, тому тут було засновано місто Херсонес, що у перекладі означає півострів. Розташовувалось воно на південному заході сучасного Кримського півострова, неподалік Севастополя. Місто мало вигідне географічне розташування, морський порт, що дозволяло торгувати і господарювати. Доповнює назву міста слово Таврійський, оскільки територію Кримського півострова називали раніше Таврикою, Таврією або Тавридою через корінне населення племена таврів, яке населяло цю територію у І тис. до н. е. Відомості про таврів нам залишили Геродот, Страбон, Тацит: тавр (таурус) означало бик, це були войовничі племена, які жили війнами та грабунком. Згодом вони асимілювались скіфами та греками, розчинившись у їхньому життєвому просторі (римляни їх почали називати тавроскіфами). Походження цього племені теж не зовсім зрозуміле: їх називають як нащадками кіммерійців, так і вихідцями з Кавказу, так і власне автохтонним населенням.

Сьогодні Херсонес є не лише археологічною пам’яткою, а й джерелом численних історичних таємниць, які досі хвилюють науковців та шукачів пригод.

Першим каменем спотикання є дата заснування міста: протягом майже всього ХХ ст. загальноприйнятою була думка про заснування міста у 422-421 роках до н. е. Проте найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі – уламки чорнофігурної кераміки – датуються рубежем третьої і четвертої чверті VI століттям до н. е., що надало дослідникам аргументів для передатування заснування міста, про що досі точаться дискусії.

Однією з головних загадок Херсонесу є його загадкова система планування. Місто було збудоване за чітким геометричним принципом, з ідеально вирівняними кварталами – прикладом раннього містобудування. Хто і як визначав ці точні пропорції – залишається питанням для дослідників.

Ще одна таємниця Херсонесу – кам’яні підземелля, які, за легендами, використовувалися як укриття, склади або навіть як місця проведення таємних обрядів. Археологи й досі відкривають нові тунелі, що ведуть до підвалин античного міста.

Поступово місто розрослося на весь колишній Гераклейський півострів і значно перевищувало розміри сучасного Севастополя. Тут розвивалося рибальство, землеробство, виноградарство та відповідно виноробство, існував монетний двір, кам’яні дороги, всі землі містян були поділені на рівні сільськогосподарські наділи, які віддавалися в оренду. Високого розвитку набуло гончарство, інші ремесла. У культурній сфері особливо цінувався театр.

Поруч жили і процвітали інші міста, поступово у Таврику почали переселятися скіфи.

Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського за античного часу припадав на IV – II ст. до н. е. Він був демократичною державою, територія якої до ІІІ ст. до н. е. поширилася і на Північно-Західну Таврику, доєднавши Керкінітиду, Калос-Лімен і інші грецькі міста і поселення на Західному узбережжі Таврики. Проте його політичну і економічну могутність підірвали численні війни. Під натиском скіфів херсонесці змушені були шукати союзників. Ним став понтійський цар Мітрідат VI Євпатор, який скерував до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Діофант на чолі об’єднаної армії, куди входили херсонеські і понтійські війська, протягом трьох кампаній (у 110-107 рр. до н. е.) розгромив скіфів, взяв Феодосію, дійшов до Керченського півострова й захопив Пантікапей. Проте Херсонесу не вдалося зберегти свою самостійність: він увійшов до складу Боспорського царства. Після смерті царя Мітрідата для Херсонесу розпочався новий римський період його існування, оскільки місто перейшло під управління Риму, тут встановився олігархічний режим правління… Херсонес надовго став форпостом Риму у боротьбі із завойовниками.

Не можна не згадати і християнське минуле Херсонесу. Тут існували ранньохристиянські громади. Християнство проникало, починаючи приблизно з ІІІ ст. Збереглися залишки ранньохристиянських храмів, некрополі із похованнями мучеників за християнську віру. V ст. стало поворотним в історії Херсонесу – тут офіційно встановлюється християнство і місто переходить під владу Візантії. З V до XI століття Херсонес був найбільшим містом на північному березі Чорного моря і важливим центром візантійської культури. До того часу змінився не лише зовнішній вигляд середньовічного міста, а і його ім’я: візантійці називали його Херсоном, слов’яни – Корсунем.

У 988 році київський князь Володимир Великий захопив Корсунь і тут був охрещений. Звідси на Русь прийшло християнство. На місці тодішньої базиліки, де, за переказами, відбулося хрещення Володимира, сьогодні діє Володимирський Собор. До ХІІІ ст. Херсонес активно розвивався, аж поки не потрапив у залежність від Трапезундської імперії – осколка колишньої Візантії.

Місто почало занепадати після падіння Києва та Константонополя, сюди прийшли генуезці, які монополізували усю торгівлю, створивши власні міста-фортеці.

Херсонес частково загинув від цунамі, коли частина півострова просто пішла під воду (і до сьогодні археологи велику кількість робіт проводять під водою біля його берегів), а також внаслідок декількох військових ударів: першого завдав монгольський хан Ногай у 1299 р. повністю зруйнувавши Херсонес, потім його знищували литовські князі Ольгерд та Вітовт під час походів проти монголо-татар відповідно у 1363 та 1397 роках. У 1399 р. один із полководців Золотої Орди Едигей спалив Херсонес до тла, місту більше не судилося піднятися.

Особливий інтерес викликає Великий Херсонеський дзвін – символ місця, оповитий легендами. Хоча його виготовили набагато пізніше, ніж було засновано місто, він нерозривно пов’язаний із духом Херсонесу.

Херсонес – місце сили, сюди з’їжджаються езотерики та містики. Воно дарує мудрість, яка тут акумулюється століттями.

Потужний резонанс і приплив паломників викликало виявлення стопи Андрія Первозванного в Херсонесі. Відбиток сліду був відомий місцевим жителям і раніше, але вони не пов’язували його зі Святим до тих пір, поки не зіставили його місцезнаходження із записом в літописі XVI століття.

Херсонес – це не лише руїни давнього міста. Це жива пам’ять, що зберігає відлуння давнини, та джерело незвіданих історій, які ще чекають на своє відкриття. Блукати на руїнах Херсонесу, відкриваючи все нові сторінки його минулого, можна безкінечно.

На жаль, у ХІХ ст. росіяни доволі сильно поруйнували добре збережені на той час залишки античного Херсонесу, цей процес триває і зараз. Для українців Херсонес все чіткіше набуває обрисів міражу, який розчиняється у далекому просторі…

Проте щиро віримо – ми ще торкнемося його історії…