У попередній статті вже йшлося про фантастичне здійснення наукових передбачень видатного письменника Жуля Верна (1828 – 1905), зокрема про тих його 108 незвичайних ідей, котрі він описав на сторінках своїх безсмертних творів, і котрі на протязі ХХ – початку ХХІ ст. були втілені у життя. Яким чином письменнику в його епосі вдалося осягнути і напрочуд детально 
зобразити такі новітні наукові винаходи як підводний човен, телевізор, факси, швидкісні електропоїзди і багато іншого, залишиться загадкою на віки. Жуль Верн, який вмів дуже тонко відчувати світ, дійсно мав дар до наукового передбачення, крім того, певні наукові ідеї частково вже витали в повітрі ХІХ ст. – столітті великих наукових винаходів і відкриттів, а письменник, озброївшись численними довідниками та книгами, описав найбільш фантастичні з них, котрі просто неможливо було створити, використовуючи наявну в його часи технічну базу.
Вважається, що на сьогодні залишилося ще 10 наукових ідей та передбачень Жуля Верна, які не справдились, не здійснились, або можливо ще просто не встигли втілитись в життя. І серед них:
1. Апарат-амфібія “Грізний”. У романі “Володар світу” (1902-1903) цей апарат з’явився як винахід Робура-завойовника, твір про якого був написаний раніше. “Грізний” умів спускатися до глибин як підводний човен, мчати земною поверхнею як автомобіль, плисти як корабель, летіти як літак. “Апарат мав форму веретена, причому в носовій частині він був загострений більше, аніж в кормовій; його корпус було зроблено з алюмінію, а крила – з якогось невідомого мені матеріалу. Він стояв на чотирьох колесах, діаметром у два фути, з товстими шинами, які забезпечували рух при будь-якій швидкості. Спиці коліс розширювались у вигляді лопаток і, ймовірно, сприяли прискоренню ходи на воді і під водою. Кришки всіх люків завдяки резиновим прокладкам прилягали герметично, і тому під час підводного плавання вода не могла потрапити всередину. Апарат тримався і пересувався у повітрі завдяки своїм широким крилам, які, коли машина не працювала, були притиснуті до боків, немов плавники”. Ось такий опис “Грізного” міститься у романі.
Подібні апарати намагались побудувати у ХХ ст. вчені СРСР з 1934 до 1938 рр., коли працювали над створенням гідролітака з можливостями підводного човна, прое проект не закінчили. Науково-дослідний військовий комітет РККА закрив проект летючого підводного човна через недостатню рухливість апарату у підводному положенні. У 1968 р. американці представили світові летючу субмарину Aeroship. Під водою її швидкість становила 8 вузлів, у якості літака розвивала швидкість до 130 км за год., дальність польоту при цьому становила 30 км. Практичного застосування такий човен не здобув. Варто зауважити, що закони аеродинаміки і гідродинаміки суперечать одні одним, і не дозволяють дослідникам створити апарат на зразок “Грізного”, який був би однаково ефективним і під водою, і на воді, і на землі, і в повітрі.
2. Океан на Південному полюсі і Земля на Північному полюсі – все виявилося навпаки. У романі “20 000 льє під водою” (1866-1869) Жуль Верн описує підземну протоку під Суецьким каналом і океан на Південному полюсі. У “Подорожах і пригодах капітана Гаттераса” (1863-1864) автор припускає, що на Північному полюсі є земля. Насправді ж підземної протоки звісно не існує, а на Південному та Північному полюсах усе виявилося навпаки.
3. Плавучий острів. Книга “Плавучий острів” (1869) розповідає про штучно створений острів, який постійно пливе океаном і який є місцем проживання для мільярдерів, бо вони створили для себе державу-рай: “Стандарт-Айленд” – острів зі сталі, і опір його корпусу розрахований на те, щоб витримати величезне навантаження. Він складається з двохсот шістдесяти тисяч понтонів, кожен понтон висотою в шістнадцять метрів сімдесят сантиметрів і по десять метрів в довжину і ширину. Таким чином, горизонтальна поверхня кожного понтона являє собою квадрат, сторона якого дорівнює десяти, а площа ста квадратним метрам. Всі ці понтони, міцно з’єднані один з одним болтами, утворюють площу приблизно в двадцять сім мільйонів квадратних метрів, або двадцять сім квадратних кілометрів. При овальної форми острова, яку йому надали будівельники, він має сім кілометрів у довжину і п’ять в ширину, а окружність його дорівнює приблизно вісімнадцяти кілометрів. … Обсяг його – чотириста тридцять два мільйони кубічних метрів, а водотоннажність, тобто три п’ятих обсягу, - двісті п’ятдесят дев’ять мільйонів кубічних метрів”.
Нічого подібного на масштабний штучний острів з роману Жуля Верна на даний час не існує, проте ще у 2014 р. американська компанія планувала випустити декілька плавучих міст-держав, які були б суверенними і керувалися власними законами. Можливо, ще одне з передбачень фантаста незабаром здійсниться.
4. Мандрівка до ядра Землі. У романі “Подорож до центру Землі” (1864) письменник намагався розкрити сутність ядра нашої планети. Автор стверджував, що воно холодне. У 1922 р. основоположник геохімії Віктор Гольдшмідт висунув гіпотезу, що ядро виникло через гравітаційну диференціацію первинної Землі. У квітні 2013 р. французькі вчені встановили, що температура ядра планети становить 4800 градусів за Цельсієм. Таким чином, уявлення письменника про центр Землі не виправдалися, як і до сьогодні неможливо здійснити подорож, подібну до тієї, яка описана у романі.
5. Протяжність атмосфери становить усього 40 миль. У романі “Із Землі на Місяць” (1864-1865) чітко стверджується, що протяжність атмосфери становить усього 40 миль. Такі уявлення були притаманні науковим колам часів Жуля Верна. Проте вони були помилковими. Сьогодні достеменно відомо, що протяжність атмосфери набагато більша – до 3000 км.
6. У цьому ж романі автор припускав, що існує можливість життя на планетах, які віддалені від Сонця, за рахунок внутрішнього тепла цих планет. Ця гіпотеза не підтвердилася, проте не підтвердилася вона ПОКИ що, оскільки у цьому напрямку ведуться активні дослідження.
7. У романі “20 тисяч льє під водою” Жуль Верн захоплено і детально розповідає про повномасштабне підкорення людиною океану, освоєння підводних глибин, створення міст під водою, широке використання для повсякденних потреб усіх океанічних ресурсів. На даний час людині ще не вдалося збудувати місто на дні океану, проте його освоєння активно ведеться у всіх існуючих напрямках, і хтозна, можливо колись ми будемо їздити в гості до друзів, які мешкатимуть у місті під водою.
8. Штучне насичення міст і вулиць, будівель киснем. У повісті Жуля Верна “Фантазії Доктора Окса” (1871) йшлося про штучне освітлення і насичення по трубах міст і вулиць, будівель киснем, який в особливий спосіб впливає на людей. Ця теорія належить до нездійсненних.
9. Штучні моря в Сахарі, а також в центрі Австралії. Роман “Гектор Сервадак” (1874–1876) оповідає про можливість створення штучних морів в Сахарі, і в центрі Австралії (проект штучного моря в Сахарі активно обговорювався у паризьких газетах у 1860 р., звідси Жуль Верн почерпнув дану ідею і розвинув її на сторінках роману). Проте нічого подібного до того, що описав у романі Жуль Верн, до сьогодні не створено, хоча досить часто подібні проекти активно обговорюються (з новітніх – створення цілої мережі штучних водойм в пустелі Сахара).
10. Телепатія – передача думок на відстані. У романі “Матіас Шандор” (1883–1884) йдеться про можливість спілкування між людьми за допомогою високорозвинених телепатичних здібностей. Це явище не стало масовим: люди все ще не можуть спілкуватися один з одним подумки, проте раціональне зерно тут очевидне. Як і очевидно те, що окремі люди володіють такими можливостями.
11. Зарядка акумуляторів без використання машин від атмосферної електрики. У 1885 р. Жуль Верн написав чудовий роман “Робур-Завойовник”, який було опубліковано у наступному 1886 р. З визначних технічних передбачень письменника, про які йшлося у цьому романі, у життя втілено гелікоптер. Проте інший задум автора про можливість заряджати пристрої акумуляторів і батарей без машин від електрики з атмосфери поки що є нездійсненним. “Раптово над повітряним кораблем з’явилась наелектризована хмара. “Альбатрос” вже знаходився над самісінькими гребнями хвиль, і здавалося, … вони от-от затоплять палубу!.. Але тут Робур в одну мить кинувся до центральної рубки, схопився за пускові важелі і включив струм від батарей, які більше не нейтралізувались напругою електричного поля навколишньої атмосфери… За одну мить струм повернув гвинтам їх звичну швидкість…” До речі, цю ж ідею про зарядження батарей акумуляторів без використання жодних машин автор повторив у науково-фантастичній новелі “Один день американського журналіста 2889 року”.
12. На разі залишається невтіленою в життя концепція ідеально комфортного для людини побуту, яка була описана у футуристичній науково-фантастичній новелі Жуля Верна та його сина Мішеля під назвою “Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.). До речі, на даний час з цієї новели справдились практично всі передбачення її авторів. Проте на сьогодні ми ще не маємо, на жаль, ані централізованого клімат-контролю для цілих міст, ані централізованої подачі їжі через спеціалізовані трубопроводи, що замінило б собою кухню, “поживного” повітря, окремих спеціальних димоходів для курців тощо.
13. Елементон – праматерія. Активно шукали в часи Верна, але не знайшли до нині (“Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.)
14. Біогенні бацили, котрі роблять людину безсмертною. Абсолютна фантазія Жуля Верна та його сина з новели “Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.).
15. Зібрати в єдине ціле розсіяні по поверхні землі електричні струми запропонував Жуль Верн у романі “Догори дном” (1889). Поки цього не зроблено.
16. Арктика виявиться материком. Ще одне уявлення Жуля Верна, яке описане у романі “Догори дном” (1889), було поширене в тогочасних наукових колах, проте виявилося помилковим.
Таким чином, вдалося нарахувати аж 16 ідей Жуля Верна, які поки нездійснені – правда, до списку включені не лише його технічні задуми, а й деякі інші уявлення автора, які просто виявилися помилковими (географічні, біологічні, анатомічні тощо). Не включено у перелік нездійсненого: ідеї щодо посилання в космос людини на гарматному ядрі (“Із Землі на Місяць”), бо, по-перше, ідея не нова. В космос гарматою на ядрі було відправлено барона Мюнхгаузена (“Пригоди барона Мюнхгаузена” – книга німецького письменника Рудольфа Еріха Распе, що вперше вийшла друком у 1786 році). По-друге, космічні уявлення Верна спричинили настільки серйозний поштовх у розвитку космонавтики, що політ людини на Місяць на гарматному снаряді можна дозволити собі не сприймати у буквальному сенсі, а лише як красиву фантастичну метафору про ракету і космонавтів у капсулі, оскільки у контексті розповіді про політ людей в гарматному ядрі на Місяць, Жуль Верн передбачив здійснення польотів на Місяць і такі його деталі як пасажирський модуль, кількість членів екіпажу, вартість польоту. І по-третє, відправити в космос гарматний снаряд все ж таки спробували у 1967 р. під час спільного американо-канадського проекту HARP. Команда спеціалістів на чолі з Джеральдом Буллом створила з десяток дослідних зразків космічної гармати і навчилась запускати снаряди на висоту 180 км. Проте суперечки між Канадою і Америкою поставили крапку в історії проекту. Правда, що ідея не зникла, і було ще декілька, проте невдалих, спроб вивести гарматне ядро на орбіту Землі. Тому це передбачення Жулю Верну ЗАРАХОВАНО!
Ще донедавна в перелік нездійсненого можна було включити ще й електричні кулі з роману “20 тисяч льє під водою”, а також електричний вертоліт з “Робура-Завойовника”, проте електричні кулі було винайдено у 2004 р. американцями. Вони не мають летального характеру, як у капітана Немо і його команди, проте створені для полегшення роботи американським копам, щоб замінити високотравматичні резинові кулі. Щодо ж до електричного вертольота, то електричні двигуни для вертольотів вже на протязі останніх років активно розробляються компанією Тесла, а у серпні 2019 р. Китай розпочав випробування свого першого повністю електричного вертольота, яке триватиме не менше ніж два роки. На відміну від звичайного вертольота, електричному не знадобиться трансмісія – один з найскладніших компонентів конструкції. Це дозволить значно знизити вагу апарату, а також спростить управління та підвищить надійність. Крім того, електричні вертольоти є екологічними. Проте китайський електричний вертоліт не зможе зайняти першого місця у галузі подібних наукових розробок, оскільки пальмова гілка першості вже належить вертольоту Sikorsky Firefly, який було розроблено ще у 2010 році компанією Sikorsky Aircraft та представлено на Міжнародному авіасалоні в Фарнборо (Великобританія). Він був розрахований на одного пілота і міг протриматися в повітрі від 12 до 15 хвилин, розвиваючи швидкість близько 150 км/год. Тому ще одне видатне передбачення Жулю Верну теж ЗАРАХОВАНО!
Отже, на сьогоднішній день викликає непідробне захоплення надзвичайна кількість футуристичних передбачень Жуля Верна, котрі описані на сторінках його творів, і впроваджені в життєвій практиці. Особливо вражаючими у цьому аспекті є романи “20 000 льє під водою”, “Париж у ХХ ст.”, новела “Один день американського журналіста 2889 року”. Хтозна, можливо, мине ще зовсім небагато часу, і у списку нездійснених пророцтв цього видатного майстра наукової фантастики не залишиться практично жодного невтіленого пункту.
1. Апарат-амфібія “Грізний”. У романі “Володар світу” (1902-1903) цей апарат з’явився як винахід Робура-завойовника, твір про якого був написаний раніше. “Грізний” умів спускатися до глибин як підводний човен, мчати земною поверхнею як автомобіль, плисти як корабель, летіти як літак. “Апарат мав форму веретена, причому в носовій частині він був загострений більше, аніж в кормовій; його корпус було зроблено з алюмінію, а крила – з якогось невідомого мені матеріалу. Він стояв на чотирьох колесах, діаметром у два фути, з товстими шинами, які забезпечували рух при будь-якій швидкості. Спиці коліс розширювались у вигляді лопаток і, ймовірно, сприяли прискоренню ходи на воді і під водою. Кришки всіх люків завдяки резиновим прокладкам прилягали герметично, і тому під час підводного плавання вода не могла потрапити всередину. Апарат тримався і пересувався у повітрі завдяки своїм широким крилам, які, коли машина не працювала, були притиснуті до боків, немов плавники”. Ось такий опис “Грізного” міститься у романі.
Подібні апарати намагались побудувати у ХХ ст. вчені СРСР з 1934 до 1938 рр., коли працювали над створенням гідролітака з можливостями підводного човна, прое проект не закінчили. Науково-дослідний військовий комітет РККА закрив проект летючого підводного човна через недостатню рухливість апарату у підводному положенні. У 1968 р. американці представили світові летючу субмарину Aeroship. Під водою її швидкість становила 8 вузлів, у якості літака розвивала швидкість до 130 км за год., дальність польоту при цьому становила 30 км. Практичного застосування такий човен не здобув. Варто зауважити, що закони аеродинаміки і гідродинаміки суперечать одні одним, і не дозволяють дослідникам створити апарат на зразок “Грізного”, який був би однаково ефективним і під водою, і на воді, і на землі, і в повітрі.
2. Океан на Південному полюсі і Земля на Північному полюсі – все виявилося навпаки. У романі “20 000 льє під водою” (1866-1869) Жуль Верн описує підземну протоку під Суецьким каналом і океан на Південному полюсі. У “Подорожах і пригодах капітана Гаттераса” (1863-1864) автор припускає, що на Північному полюсі є земля. Насправді ж підземної протоки звісно не існує, а на Південному та Північному полюсах усе виявилося навпаки.
3. Плавучий острів. Книга “Плавучий острів” (1869) розповідає про штучно створений острів, який постійно пливе океаном і який є місцем проживання для мільярдерів, бо вони створили для себе державу-рай: “Стандарт-Айленд” – острів зі сталі, і опір його корпусу розрахований на те, щоб витримати величезне навантаження. Він складається з двохсот шістдесяти тисяч понтонів, кожен понтон висотою в шістнадцять метрів сімдесят сантиметрів і по десять метрів в довжину і ширину. Таким чином, горизонтальна поверхня кожного понтона являє собою квадрат, сторона якого дорівнює десяти, а площа ста квадратним метрам. Всі ці понтони, міцно з’єднані один з одним болтами, утворюють площу приблизно в двадцять сім мільйонів квадратних метрів, або двадцять сім квадратних кілометрів. При овальної форми острова, яку йому надали будівельники, він має сім кілометрів у довжину і п’ять в ширину, а окружність його дорівнює приблизно вісімнадцяти кілометрів. … Обсяг його – чотириста тридцять два мільйони кубічних метрів, а водотоннажність, тобто три п’ятих обсягу, - двісті п’ятдесят дев’ять мільйонів кубічних метрів”.
Нічого подібного на масштабний штучний острів з роману Жуля Верна на даний час не існує, проте ще у 2014 р. американська компанія планувала випустити декілька плавучих міст-держав, які були б суверенними і керувалися власними законами. Можливо, ще одне з передбачень фантаста незабаром здійсниться.
4. Мандрівка до ядра Землі. У романі “Подорож до центру Землі” (1864) письменник намагався розкрити сутність ядра нашої планети. Автор стверджував, що воно холодне. У 1922 р. основоположник геохімії Віктор Гольдшмідт висунув гіпотезу, що ядро виникло через гравітаційну диференціацію первинної Землі. У квітні 2013 р. французькі вчені встановили, що температура ядра планети становить 4800 градусів за Цельсієм. Таким чином, уявлення письменника про центр Землі не виправдалися, як і до сьогодні неможливо здійснити подорож, подібну до тієї, яка описана у романі.
5. Протяжність атмосфери становить усього 40 миль. У романі “Із Землі на Місяць” (1864-1865) чітко стверджується, що протяжність атмосфери становить усього 40 миль. Такі уявлення були притаманні науковим колам часів Жуля Верна. Проте вони були помилковими. Сьогодні достеменно відомо, що протяжність атмосфери набагато більша – до 3000 км.
6. У цьому ж романі автор припускав, що існує можливість життя на планетах, які віддалені від Сонця, за рахунок внутрішнього тепла цих планет. Ця гіпотеза не підтвердилася, проте не підтвердилася вона ПОКИ що, оскільки у цьому напрямку ведуться активні дослідження.
7. У романі “20 тисяч льє під водою” Жуль Верн захоплено і детально розповідає про повномасштабне підкорення людиною океану, освоєння підводних глибин, створення міст під водою, широке використання для повсякденних потреб усіх океанічних ресурсів. На даний час людині ще не вдалося збудувати місто на дні океану, проте його освоєння активно ведеться у всіх існуючих напрямках, і хтозна, можливо колись ми будемо їздити в гості до друзів, які мешкатимуть у місті під водою.
8. Штучне насичення міст і вулиць, будівель киснем. У повісті Жуля Верна “Фантазії Доктора Окса” (1871) йшлося про штучне освітлення і насичення по трубах міст і вулиць, будівель киснем, який в особливий спосіб впливає на людей. Ця теорія належить до нездійсненних.
9. Штучні моря в Сахарі, а також в центрі Австралії. Роман “Гектор Сервадак” (1874–1876) оповідає про можливість створення штучних морів в Сахарі, і в центрі Австралії (проект штучного моря в Сахарі активно обговорювався у паризьких газетах у 1860 р., звідси Жуль Верн почерпнув дану ідею і розвинув її на сторінках роману). Проте нічого подібного до того, що описав у романі Жуль Верн, до сьогодні не створено, хоча досить часто подібні проекти активно обговорюються (з новітніх – створення цілої мережі штучних водойм в пустелі Сахара).
10. Телепатія – передача думок на відстані. У романі “Матіас Шандор” (1883–1884) йдеться про можливість спілкування між людьми за допомогою високорозвинених телепатичних здібностей. Це явище не стало масовим: люди все ще не можуть спілкуватися один з одним подумки, проте раціональне зерно тут очевидне. Як і очевидно те, що окремі люди володіють такими можливостями.
11. Зарядка акумуляторів без використання машин від атмосферної електрики. У 1885 р. Жуль Верн написав чудовий роман “Робур-Завойовник”, який було опубліковано у наступному 1886 р. З визначних технічних передбачень письменника, про які йшлося у цьому романі, у життя втілено гелікоптер. Проте інший задум автора про можливість заряджати пристрої акумуляторів і батарей без машин від електрики з атмосфери поки що є нездійсненним. “Раптово над повітряним кораблем з’явилась наелектризована хмара. “Альбатрос” вже знаходився над самісінькими гребнями хвиль, і здавалося, … вони от-от затоплять палубу!.. Але тут Робур в одну мить кинувся до центральної рубки, схопився за пускові важелі і включив струм від батарей, які більше не нейтралізувались напругою електричного поля навколишньої атмосфери… За одну мить струм повернув гвинтам їх звичну швидкість…” До речі, цю ж ідею про зарядження батарей акумуляторів без використання жодних машин автор повторив у науково-фантастичній новелі “Один день американського журналіста 2889 року”.
12. На разі залишається невтіленою в життя концепція ідеально комфортного для людини побуту, яка була описана у футуристичній науково-фантастичній новелі Жуля Верна та його сина Мішеля під назвою “Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.). До речі, на даний час з цієї новели справдились практично всі передбачення її авторів. Проте на сьогодні ми ще не маємо, на жаль, ані централізованого клімат-контролю для цілих міст, ані централізованої подачі їжі через спеціалізовані трубопроводи, що замінило б собою кухню, “поживного” повітря, окремих спеціальних димоходів для курців тощо.
13. Елементон – праматерія. Активно шукали в часи Верна, але не знайшли до нині (“Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.)
14. Біогенні бацили, котрі роблять людину безсмертною. Абсолютна фантазія Жуля Верна та його сина з новели “Один день американського журналіста 2889 року” (1889 р.).
15. Зібрати в єдине ціле розсіяні по поверхні землі електричні струми запропонував Жуль Верн у романі “Догори дном” (1889). Поки цього не зроблено.
16. Арктика виявиться материком. Ще одне уявлення Жуля Верна, яке описане у романі “Догори дном” (1889), було поширене в тогочасних наукових колах, проте виявилося помилковим.
Таким чином, вдалося нарахувати аж 16 ідей Жуля Верна, які поки нездійснені – правда, до списку включені не лише його технічні задуми, а й деякі інші уявлення автора, які просто виявилися помилковими (географічні, біологічні, анатомічні тощо). Не включено у перелік нездійсненого: ідеї щодо посилання в космос людини на гарматному ядрі (“Із Землі на Місяць”), бо, по-перше, ідея не нова. В космос гарматою на ядрі було відправлено барона Мюнхгаузена (“Пригоди барона Мюнхгаузена” – книга німецького письменника Рудольфа Еріха Распе, що вперше вийшла друком у 1786 році). По-друге, космічні уявлення Верна спричинили настільки серйозний поштовх у розвитку космонавтики, що політ людини на Місяць на гарматному снаряді можна дозволити собі не сприймати у буквальному сенсі, а лише як красиву фантастичну метафору про ракету і космонавтів у капсулі, оскільки у контексті розповіді про політ людей в гарматному ядрі на Місяць, Жуль Верн передбачив здійснення польотів на Місяць і такі його деталі як пасажирський модуль, кількість членів екіпажу, вартість польоту. І по-третє, відправити в космос гарматний снаряд все ж таки спробували у 1967 р. під час спільного американо-канадського проекту HARP. Команда спеціалістів на чолі з Джеральдом Буллом створила з десяток дослідних зразків космічної гармати і навчилась запускати снаряди на висоту 180 км. Проте суперечки між Канадою і Америкою поставили крапку в історії проекту. Правда, що ідея не зникла, і було ще декілька, проте невдалих, спроб вивести гарматне ядро на орбіту Землі. Тому це передбачення Жулю Верну ЗАРАХОВАНО!
Ще донедавна в перелік нездійсненого можна було включити ще й електричні кулі з роману “20 тисяч льє під водою”, а також електричний вертоліт з “Робура-Завойовника”, проте електричні кулі було винайдено у 2004 р. американцями. Вони не мають летального характеру, як у капітана Немо і його команди, проте створені для полегшення роботи американським копам, щоб замінити високотравматичні резинові кулі. Щодо ж до електричного вертольота, то електричні двигуни для вертольотів вже на протязі останніх років активно розробляються компанією Тесла, а у серпні 2019 р. Китай розпочав випробування свого першого повністю електричного вертольота, яке триватиме не менше ніж два роки. На відміну від звичайного вертольота, електричному не знадобиться трансмісія – один з найскладніших компонентів конструкції. Це дозволить значно знизити вагу апарату, а також спростить управління та підвищить надійність. Крім того, електричні вертольоти є екологічними. Проте китайський електричний вертоліт не зможе зайняти першого місця у галузі подібних наукових розробок, оскільки пальмова гілка першості вже належить вертольоту Sikorsky Firefly, який було розроблено ще у 2010 році компанією Sikorsky Aircraft та представлено на Міжнародному авіасалоні в Фарнборо (Великобританія). Він був розрахований на одного пілота і міг протриматися в повітрі від 12 до 15 хвилин, розвиваючи швидкість близько 150 км/год. Тому ще одне видатне передбачення Жулю Верну теж ЗАРАХОВАНО!
Отже, на сьогоднішній день викликає непідробне захоплення надзвичайна кількість футуристичних передбачень Жуля Верна, котрі описані на сторінках його творів, і впроваджені в життєвій практиці. Особливо вражаючими у цьому аспекті є романи “20 000 льє під водою”, “Париж у ХХ ст.”, новела “Один день американського журналіста 2889 року”. Хтозна, можливо, мине ще зовсім небагато часу, і у списку нездійснених пророцтв цього видатного майстра наукової фантастики не залишиться практично жодного невтіленого пункту.
Немає коментарів:
Дописати коментар